Президент США Дональд Трамп проводить своє азійське турне під девізом: Америка повертається в Азію. П’ять днів, чотири столиці, десятки рукостискань – і один ключовий момент: зустріч із Сі Цзіньпіном на полях саміту APEC у Південній Кореї. Для обох лідерів – це не просто дипломатичний епізод, а ритуал демонстрації сили. Трамп прагне показати, що він здатен перетворити гучну риторику на реальні домовленості, тобто “укласти угоду через століття “, а Сі – що Китай не дозволить економічного диктату з боку Заходу і може втримати баланс між Москвою та Заходом.
Відео дня
Очікується, що переговори охоплять три головні теми: торговельну конкуренцію, безпеку в Індо-Тихоокеанському регіоні та глобальну війну за технології. Для Трампа, який активно просуває концепцію “економічного націоналізму”, ключовим пунктом стане питання китайських інвестицій у США та обмеження доступу Китаю до американських технологій подвійного призначення. У центрі уваги також – Північна Корея, яка знову активізувала свої ракетні випробування. Білий дім наполягає, що Китай має використати свій вплив на Пхеньян, щоб примусити його до стриманості.
Щодо війни в Україні, то цей блок не буде головним під час зустрічі. Очікується, що Трамп спробує переконати Сі у необхідності “стримати” Москву та принаймні обмежити технологічну підтримку Кремля. Китайська сторона намагатиметься балансувати: з одного боку, зберегти стратегічне партнерство з Росією, а з іншого – уникнути ризику нових американських санкцій.
Для України результат цих переговорів може стати непрямим, але доленосним. Якщо Сі нехай навіть частково пристане на американські аргументи, то Москва відчує брак ресурсів і технологій значно швидше, ніж прогнозують у Кремлі. Якщо ж Китай залишиться осторонь або, навпаки, поглибить співпрацю з Росією – це стане сигналом, що у новій геополітичній конфігурації Вашингтон і Пекін обмінюються поступками за рахунок третіх країн.
Про що говоритимуть лідери наймогутніших країн світу – Трамп та Сі – та чого можна очікувати від їхньої зустрічі – у матеріалі OBOZ.UA.
Торгівля і стара хвороба Трампа – “дефіцит”
Головна тема, яка залишилась у центрі американсько-китайських відносин ще з 2018 року, коли почалась торговельна війна. Очікується обговорення тарифів, ланцюгів постачання, ролі долара та юаня, а також нової конкуренції в мікроелектроніці.
“Америка не може бути банком для китайської промисловості” – ці слова Трамп повторює вже який рік поспіль. Його меседж простий: Китай винен у всіх економічних болях Америки – від фабрик Детройта до фермерів Огайо.
Трамп прагне нової торговельної угоди, зі скороченням дефіциту торгівлі, де США отримають більший доступ до китайського ринку, а Китай – менше привілеїв на американському. Сі Цзіньпін, зі свого боку, намагається показати стабільність і “невтручання” у ринок, особливо перед внутрішньою аудиторією, яка стикається зі сповільненням економіки.
Ймовірний акцент Трампа: “Америка більше не буде фінансувати китайську промисловість через дефіцит нашого експорту”. Очікувана відповідь Сі: “Китай не дозволить економічного диктату, ми за стабільність світового ринку”.
Мікрочипи, технології та рідкісноземельні метали
Тема високих технологій – це вже не просто бізнес, а питання національної безпеки для обох сторін. Трамп хоче показати виборцям, що він “стримує Китай без війни”. Сі хоче довести, що США не можуть ізолювати Пекін технологічно. США посилюють обмеження на експорт напівпровідників до Китаю та технологій штучного інтелекту, щоб зупинити розвиток китайського військово-технологічного сектору. Американські санкції проти китайських напівпровідників, компаній Huawei і SMIC – це нова форма холодної війни.
Китай, зі свого боку, відповідає контрсанкціями на американські компанії й нарощує власне виробництво чипів (Huawei, SMIC). Під час зустрічі може бути порушено питання часткового зняття обмежень на компоненти для цивільних технологій, якщо Китай погодиться на певні “прозорі умови”.
Ще одна больова економічна точка – США хочуть зменшити залежність від китайських постачань рідкісноземельних металів, ключових для батарей, електромобілів і військової техніки. Трамп прагне “вибити” собі квоту на гарантований імпорт – і, можливо, домовитись про “технологічний обмін”. Сі ж розуміє: якщо не маєш союзників, тримай у руках ресурси. І тому ця тема стане одним із найбільш закритих пунктів розмови.
Можливий компроміс: створення “квотованої торгівлі”, де США матимуть гарантований мінімальний доступ до китайських металів в обмін на технологічні ліцензії. Але це не дружба – це контрольований обмін “киснем”.
Тайвань: війна або розрядка
Це потенційно найгостріший пункт переговорів. Для Трампа Тайвань – важіль, для Сі – “червона лінія”. Пекін наполягає, що “будь-яке втручання у внутрішні справи Китаю є червоною лінією”. Паралельно Китай продовжує демонструвати військову силу навколо Тайваню. США під керівництвом Трампа підтримують формально політику “одного Китаю”, але неофіційно нарощують контакти з Тайбеєм та оборонну співпрацю.
Очікується, що Трамп може спробувати “обміняти” зниження напруги щодо Тайваню на торгові поступки, або навпаки, використати Тайвань як важіль у переговорах. Однак, зважаючи на важливість для КНР цього питання, Сі може сприйняти це як шантаж і дати більш жорстку публічну відповідь, що призведе до загострення після саміту.
Північна Корея і ядерне питання
Трамп під час турне вже заявив, що “відкритий до зустрічі з Кім Чен Ином”, якщо Пхеньян буде готовий до діалогу. Китай – ключовий посередник між США і Північною Кореєю. Трамп прагне показати нову “миротворчу роль США в Азії”, а Сі – зберегти вплив на Пхеньян як головний регіональний арбітр. Може бути неофіційна домовленість щодо “замороження” ядерних випробувань у КНДР в обмін на зниження санкційного тиску.
Війна Росії проти України та позиція Китаю
Формально ця тема не стоїть на порядку денному саміту APEC, однак у закулісних переговорах вона стане випробуванням для обох лідерів. Для Трампа – на послідовність його “нового реалізму”, а для Сі – на здатність балансувати між стратегічним партнером Росією та економічною залежністю від Заходу.
З американського боку очікується, що Трамп, попри всю мінливість своєї риторики, спробує використати зустріч як інструмент тиску на Пекін. Його команда прагне перевірити, чи готовий Китай бодай частково дистанціюватися від Кремля, наприклад, скоротити постачання мікроелектроніки, без якої російський ВПК не виживе, або зменшити тіньовий фінансовий потік через китайські банки. У Вашингтоні розуміють, що вимагати від Сі відкритого осуду Путіна безглуздо, тому ставка робиться на прагматичну угоду: мовляв, Китай не допомагає Росії напряму, а натомість отримує певні економічні послаблення у відносинах зі США.
Для самого Сі Цзіньпіна тема України – міна уповільненої дії. Вона зачіпає відразу кілька ключових “нервів” китайської політики: стратегічне партнерство з Росією, антагонізм до Заходу, страх перед прецедентом “зміни кордонів силою” та небажання опинитися в ізоляції. Пекін намагається підтримувати образ “миротворця”, але він дедалі більше виглядає декоративно, особливо на тлі зростаючих обсягів російсько-китайської торгівлі та військово-технологічної співпраці.
Трамп може запропонувати Сі нову формулу впливу на Москву: не тиснути публічно, а зробити це “по-тихому” – через контроль ланцюгів постачань і технологічних обмежень. У відповідь Китай, ймовірно, вимагатиме гарантій, що США не підуть шляхом повної економічної конфронтації. Пекін особливо боїться санкцій проти китайських банків і технологічних корпорацій, таких як Huawei чи SMIC, які вже працюють на межі між комерцією та оборонною промисловістю.
Та все ж, хоча Трамп ніби й бачить у Китаї потенційного посередника, який міг би “підштовхнути Путіна до угоди”, але ж Сі вбачає у цьому лише пастку: участь у західному сценарії, який підриває його дуже вигідну дружбу з Москвою та “нейтральність”. Тому максимум, що можна очікувати – обмін риторичними формулами: “Ми всі прагнемо миру, але шлях до нього має врахувати інтереси усіх сторін”.
Китай використовує війну в Україні як тест на межі впливу США й шанс переформатувати світовий порядок
І Китай, і США входять у переговори не лише як конкуренти, а як системні архітектори нової економічної реальності. За фасадом дипломатичних усмішок стоїть серйозна боротьба за новий глобальний баланс. На тлі війни в Україні, напруженості щодо Тайваню й енергетичної турбулентності кожна зі сторін шукає важелі впливу.
Головна інтрига не в політичній риториці, а в “торговельних і економічних козирях”, із якими Трамп і Сі прийдуть на зустріч. Їхні переговори стануть не лише політичним жестом, а й фактичним визначенням архітектури майбутнього світу. США прагнуть зберегти контроль над технологічними та економічними ланцюгами, а Китай – стати співрежисером нового глобального порядку. Україна, Тайвань і питання ресурсів – це три точки, на яких вирішуватиметься ця велика гра, – таку думку в ексклюзивному коментарі OBOZ.UA висловив директор центру прикладних досліджень “Пента” Олександр Леонов.
“Дональд Трамп прагне приїхати до Сі Цзіньпіна з максимально сильними картами. І він добре розуміє, що жорсткі торговельні санкції проти Китаю, узгоджені з Європою, можуть стати його головним аргументом. Умовно кажучи, він намагається показати себе як людину, здатну розв’язати економічні конфлікти між Пекіном і Заходом, якщо не шляхом поступок, то через тиск”, – зазначає Леонов.
Санкції проти російських енергетичних компаній – “Лукойлу” та “Роснефти” – мають подвійний ефект. Вони послаблюють Москву, але водночас створюють для Вашингтона важіль тиску на Китай, який є головним покупцем російської нафти. За словами Леонова, це свідомо вибудувана лінія переговорної позиції США. Він нагадує, що Китай зараз надзвичайно залежний від імпорту енергоносіїв, і саме тому американська адміністрація намагається перекрити його стратегічні маршрути впливу.
“Щодо рідкісноземельних металів, питання, що є надважливим для Штатів, то Китай бачить, що світ шукає альтернативи – від Австралії до Німеччини, де вже відкрили великі родовища рідкісноземельних металів. Якщо США дадуть собі час, ця залежність Заходу від китайських ресурсів просто зникне. І тоді Пекін втратить головний інструмент тиску”, – пояснює експерт.
У цьому контексті Трамп може спробувати перезапустити ідею так званого антикитайського шовкового шляху – економічного коридору, що поєднає Індію, Саудівську Аравію, Ізраїль та Європу. Це не лише геоекономічний проєкт, а й спроба зменшити напругу на Близькому Сході, створивши новий маршрут постачань товарів і технологій.
“Трамп, ймовірно, представить цей проєкт як свій, хоча починав його Байден. Але для Китаю це потенційна пастка: якщо США виведуть виробництва з Китаю в Індію, а Індія отримає прямий торговельний шлях до Європи, Пекін втратить і частину промислового потенціалу, і стратегічні ринки”, – додає Леонов.
Тайванська тема залишається “лакмусовим папірцем” китайсько-американських відносин. За словами Леонова, Трамп неодноразово демонстрував готовність “пограти” з цією темою як із важелем переговорів, але водночас США уже істотно зменшили технологічну залежність від острова.
“Тайванські компанії частково перенесли виробництво чипів до США. Для Вашингтона це зменшує гостру необхідність гарантувати Тайваню абсолютну безпеку, але не скасовує стратегічного значення острова. Адже Тайвань – це, по суті, бар’єр для китайської експансії в Тихому океані”, – наголошує Леонов. Він додає, що у Вашингтоні скептично оцінюють здатність Пекіна здійснити повномасштабне вторгнення: логістика складна, відстань від материка до острова створює величезні ризики.
“Тайванці уважно аналізують, як Україна без флоту вибила росіян із Чорного моря. Цей досвід прямо впливає на їхню оборонну стратегію. Китай чудово розуміє, що будь-яка воєнна операція проти острова буде катастрофою і не лише військовою, а й економічною”, – зауважує експерт.
Ключовий момент для Пекіна не лише конфлікт Росії й України, а можливість перезапустити систему глобальної безпеки. Китай, за словами Леонова, не приховує прагнення стати співзасновником нового світового порядку, в якому США більше не будуть єдиним центром сили.
“Для Китаю війна в Україні – це не лише виклик, а й інструмент. Вона дозволяє йому виступати як “миротворцю”, який просуває нову конференцію з безпеки за участі не лише України, Росії й США, а й Європейського Союзу та самого Китаю. Пекін хоче, щоб світ визнав: після Другої світової баланс сил зруйновано і настав час нового Ялтинського порядку, але вже під китайським керівництвом”, – підкреслює Леонов.
Проте війна Росії проти України більше створює Китаю проблем, аніж вигод. Блокування білоруського транзиту, ризики санкцій проти китайських компаній, що постачають компоненти для російських ракет і дронів, змушують Пекін діяти обережно. Китайські державні компанії, за даними аналітиків, тимчасово призупинили частину контрактів із Росією після запровадження нових санкцій проти “Роснефти” й “Лукойлу”. Це не політична демонстрація, а прагматичний крок: Китай не хоче втратити доступ до західних ринків, а отже, готовий обмежувати підтримку Москви, якщо це стане загрозою для його економіки.
Леонов застерігає, що під час американсько-китайських переговорів українське питання може стати елементом торгу, і не завжди на користь Києва. Саме тому, на його думку, до будь-яких домовленостей мають бути залучені представники Європейського Союзу, щоб уникнути ситуації, за якої Вашингтон і Пекін домовляться “через голови українців”.
“Трамп може обміняти певні речі, не розуміючи глибини українського контексту. Але для Європи стабільна і безпечна Україна – це частина власної безпеки континенту. І тому позиція Брюсселя тут критично важлива”, – підкреслює Леонов.
За його словами, для Китаю зараз настав момент вибору: або продовжувати балансувати між Москвою й Заходом, або зробити крок у бік стабілізації. Якщо Пекін відкрито підтримає припинення вогню в Україні, це може створити новий політичний тиск на Кремль і змінити перебіг війни.
