Угорщина залишається єдиною країною ЄС, яка системно блокує просування України до членства в Євросоюзі. Позиція Віктора Орбана, що дедалі більше нагадує політичну ізоляцію всередині блоку, має не лише прагматичні, а й глибоко ідеологічні мотиви, які все важче логічно аргументувати.
Відео дня
Брюссель уже не перший рік намагається нейтралізувати угорське вето, пропонуючи фінансові поступки, заморожуючи або розморожуючи кошти з європейських фондів, однак ця гра у “батіг і пряник” практично вичерпала себе. Орбан не лише не поступається, а й перетворив своє “ні” на символ політичної торгівлі – як із ЄС, так і з Кремлем, з яким його уряд підтримує тісні енергетичні та інформаційні зв’язки.
Тим часом усередині самої Угорщини формується нова політична динаміка. Опозиційний політик Петер Мадяр, колишній урядовець, який став публічним критиком режиму Орбана, поступово перетворюється на символ змін. Політик говорить про повернення Угорщини до “реальної Європи”, де цінується не лояльність до Москви, а довіра до партнерів по ЄС. Саме тому його політична сила “Тиса” набирає дедалі більше підтримки серед молодих угорців, для яких питання європейського майбутнього Угорщини – перспектива розвитку.
Однак, попри зростання популярності Мадяра, позиції “Фідес” і самого Орбана залишаються суттєвими. Система влади, контроль над медіа та судовими структурами, фінансові важелі та апарат лояльності – усе це дає чинному прем’єру перевагу, яку важко зламати лише рейтингами чи публічною підтримкою. Тому питання не лише в тому, чи переможе опозиція. Питання у тому, чи готова сама Угорщина вийти з політичної тіні, яку для неї створив Орбан, і чи здатна вона знову стати європейським гравцем, а не вічним опонентом усіх, хто стоїть по інший бік Дунаю.
Про те, як та чому Віктор Орбан блокує євроінтеграцію України, як до цього ставляться угорці та чи зміниться позиція країни за результатами виборів, які відбудуться навесні 2026 року, – у матеріалі OBOZ.UA.
Боротьба проти України – нав’язлива ідея
Угорщина блокуватиме будь-які важливі для України питання доти, доки “країна не відновить колишні права етнічних угорців на своїй території” – ось такою заявою Орбан тероризує нашу країну роками. Після початку війни Будапешт використовував цей привід, щоб ветувати будь-які рішення щодо України у ЄС.
Орбан завжди готовий звинуватити нашу країну в утиску прав приблизно 150 тисяч етнічних угорців на Закарпатті через ухвалений у 2017 році закон щодо шкільного навчання мовами нацменшин, але 8 грудня 2023 року Верховна Рада України схвалила Закон “Про внесення змін до деяких законів України щодо врахування експертної оцінки Ради Європи та її органів щодо прав національних меншин (спільнот) в окремих сферах”. Цей документ вирішив усі спірні питання щодо угорської нацменшини в Україні, принаймні так вважають як у Раді Європи, Європейській комісії, так і самі українські угорці. Однак угорці продовжують свої претензії – і все це на фоні того, що Єврокомісія вже розглянула питання щодо стану прав угорської національної меншини в Україні та сказала, що все окей, усе відповідає європейським стандартам. Уже навіть сама угорська меншина сказала, що в них усе окей, і попросила Орбана не торпедувати ці питання під час переговорів з Україною щодо вступу до Євросоюзу.
“Працює” Віктор Орбан проти України і всередині Угорщини. Так, він ініціював цього року національне опитування щодо того, чи хочуть угорці, щоб Україна приєдналася до ЄС. Все б нічого, але питання цього голосування, яке тривало кілька місяців і складалося з 7 основних “ризиків” від українського членства, більше були схожі на кремлівські наративи. Так, він лякає угорських фермерів втратою ринків, а ЄС – ГМО та забороненими хімікатами, які будуть в українській продукції. Дешева робоча сила з України знизить зарплати та “з’їсть” пенсії, а українські “озброєні до зубів бандити” просто хлинуть до Угорщини. Якщо все це не злякає, то від Орбана ще одна страшилка – мовляв, відсутність обов’язкових щеплень в Україні загрожує громадському здоров’ю європейців.
Нині угорський прем’єр продовжує активно використовувати фактор України вже під час виборчої кампанії. До соціально-економічних “страшилок” він додав ще й “втручання” України у внутрішню політику Угорщини.
“Українська розвідка не просто стежить за Угорщиною, вона має присутність у країні через проукраїнську партію “Тиса”. Вони проникли у суспільне життя та політику, надаючи технологічну допомогу своїм союзникам, щоб допомогти їм прийти до влади”, – заявив Орбан.
Але це всього-на-всього слова, тоді як факти свідчать про те, що кілька місяців тому Служба безпеки України вперше в історії викрила агентурну мережу воєнної розвідки Угорщини, яка здійснювала шпигунську діяльність на шкоду нашій державі. Завданням був збір інформації про військову захищеність Закарпатської області, пошук вразливих місць у наземній і повітряній обороні регіону, а також вивчення суспільно-політичних поглядів місцевих жителів: зокрема, сценаріїв їхньої поведінки, якщо на територію регіону зайдуть угорські війська.
Яка думка угорців
Щодо питання вступу України до ЄС угорське суспільство зараз розділене – але переважає хвиля скепсису чи помірного супротиву щодо такого кроку. Проте коли запитують про стандартну процедуру вступу (7-10 років), а не про швидке “прискорене” членство, вже більша частина населення готова підтримати такий розвиток подій.
Варто визнати, що Орбан досить вдало “попрацював” на антиукраїнських тезах. Тому коли людей запитують, чому вони проти, найчастіше лунають такі аргументи: “Україна як член ЄС може забрати частину фінансової підтримки, кошти з ЄС будуть “відволікатися”, будуть витрати”. Угорці побоюються збільшення міграції, проблем із контрабандою, ризиків, пов’язаних із війною.
Підтримка або заперечення української євроінтеграції сильно корелюють із тим, за яку партію голосує людина. Наприклад, у прихильників “Фідес” дуже висока протидія вступу України до ЄС, а у прихильників опозиційних партій рівень підтримки значно вищий.
Вето Орбана подолати не вдається
Роздратування поведінкою Орбана в Євросоюзі досягло критичної межі. Багато європейських політиків і дипломатів кажуть, що Угорщину слід було б позбавити права голосу в Євросоюзі. Та на практиці це виявилося вкрай важко.
Так, Рада ЄС обговорювала можливість застосування до Угорщини статті 7 Договору про ЄС, яка дає можливість позбавити державу права голосу в ЄС, якщо існує ризик серйозного порушення цінностей, на яких ґрунтується Євросоюз. Стаття 7 дозволяє Єврораді “визначити наявність серйозного та постійного порушення” цінностей статті 2 з метою позбавлення країни-порушниці права голосу в Раді. На першому етапі цієї процедури країни ЄС мають більшістю у 4/5 голосів вирішити, що Угорщина справді порушує основні правила Союзу. Зібрати голоси 21 країни з 27 у випадку Угорщини, найімовірніше, не буде проблемою, але на наступному етапі за позбавлення країни голосу мають проголосувати всі 26 інших членів ЄС – і цього домогтися буде вкрай складно.
Ще один варіант надійшов від голови Європейської ради Антоніу Кошти, який запропонував змінити сам механізм переговорів. Йдеться про можливість відкриття переговорних “кластерів” не одностайно, а за рішенням кваліфікованої більшості. Це дозволило б Україні та Молдові розпочати технічну роботу щодо адаптації законодавства, інституційної перебудови та проведення реформ навіть без згоди Будапешта. Утім і ця спроба обійти вето Орбана провалилася. Як виявилося, ідею коригування правил вступу підтримують не всі. Багато країн використовують його для просування власних національних інтересів. Болгарія блокує Північну Македонію, Греція та Кіпр пильно стежать за Туреччиною, а Хорватія хоче контролювати просування Сербії. Зрозуміло, що зміна правил може позбавити їх цього політичного важеля. Тому частина країн із насторогою ставиться до ініціативи Кошти.
Через це ЄС опинився у своєрідному “вузькому коридорі”: офіційна система вимагає одностайності, але політична реальність доводить, що подолати угорське вето нині майже неможливо. Найбільш реалістичним виходом із цієї ситуації сьогодні вважається зміна влади в самій Угорщині після парламентських виборів навесні 2026 року.
Угорці прагнуть змін
Багато років Віктор Орбан досить ефективно змішував внутрішню та зовнішню політику. Він заприсягнувся захищати угорців від імміграції, ісламу та ЛГБТ, паралельно проголосивши єдність усіх етнічних угорців, включно з тими, хто мешкає у сусідніх країнах. Пропагування проєкту Великої Угорщини – одна з головних складових успіху друга Москви. Орбан вміло грає на струнах душі кожного угорця, нагадуючи, що колись Угорщина була могутньою європейською державою, яку поважала вся Європа і яка мала величезні території. Розпалювання націоналізму та заяви про “підступних іноземних ворогів”, проти яких треба згуртуватися, нетерпимість до іновірців та гомофобія під виглядом сімейних цінностей допомогли йому перемогти на виборах. Досить довго ці фактори приносили успіх Віктору Орбану, але останнім часом щось сильно змінилося у його сприйнятті угорцями.
Останніми роками відбулося величезне скорочення соціальних виплат разом із підвищенням податків, щоб подолати дефіцит бюджету. У той час, як уряд обіцяв, що “2025 рік буде фантастичним”, ці заяви вигладають порожніми після того, як те саме Орбан виголошував і щодо 2023 та 2024 років. Інфляція, слабкий форинт, високі ціни – все це угорці відчувають дедалі більше. Проблеми в економіці, корупція, авторитарні методи управління та суперечливі реформи створили всередині Угорщини значний прошарок невдоволеного суспільства. На цьому фоні майже союз із Кремлем та відкрита ворожнеча з Брюсселем з натяком на вихід із ЄС – все це ще більше дратує людей.
Як результат в Угорщині останнім часом відбулося кілька антиорбанівських багатотисячних мітингів, на яких люди вимагали відставки прем’єра країни. Організатор протесту – опозиційна партія TISZA (“Повага і свобода”), яку очолює депутат Європейського парламенту Петер Мадяр. Опозиціонер пообіцяв покласти край 15-річному правлінню Орбана і “зробити Угорщину частиною сильної Європи”. Мадяр з кожним днем набирає дедалі більшої популярності, зокрема, завдяки критиці Орбана та його команди у тісних зв’язках із Кремлем.
“Той, що виганяє” Орбана
Партія “Тиса” – нова сила в угорській політиці, яка з’явилася у 2023–2024 роках і швидко набирає популярність, як і політик Петер Мадяр – перший серйозний виклик прем’єр-міністру Угорщини Орбану за роки його правління. 43-річний юрист, який походить із видатної політичної родини, до якої входять колишній президент Угорщини та один із найвідоміших суддів країни, приєднався до партії Орбана, коли він ще навчався у коледжі.
Мадяр позиціонує себе не як “лівий” чи “правий”, а як політик, який прагне повернути Угорщину до правової держави та європейських принципів. Його позиція щодо Орбана жорстка, але виважена. В інтерв’ю політика постійно лунає теза, що Орбан створив “державу родини та друзів”, де урядові структури, медіа та бізнес перетворені на інструменти утримання влади. Мадяр відкрито звинувачує “Фідес” у зловживанні бюджетними коштами, у контролі над судами, прокуратурою, телебаченням та банківським сектором. Він каже, що Орбан не просто централізував владу – він поставив країну у залежність від своєї політичної волі.
Мадяр також неодноразово заявляв, що чинна угорська влада веде подвійні ігри в зовнішній політиці: публічно каже про європейську лояльність, але насправді працює на користь Кремля, користуючись тим, що Брюссель не наважується на пряму конфронтацію з Будапештом. У його словах – не просто критика, а спроба показати, що Орбан зробив Угорщину токсичним партнером для ЄС. У цьому сенсі Мадяр став першим угорським політиком за багато років, який не боїться сказати вголос, що головна проблема Угорщини – не ЄС, не мігранти і не війна, а сам Орбан, який зробив країну заручницею власних угод із Москвою.
Атаки Мадяра на владу були позитивно сприйняті громадськістю, розлюченою через політичну корупцію та погіршення якості життя. Партія “Тиса” нині випереджає у більшості опитувань політсилу Орбана “Фідес”, яка хоч і залишалася найбільшою партією на минулорічних виборах до Європарламенту, але показала найгірший результат за всю історію виборів до ЄС. Цього року партія Мадяра вже попереду, і головне, що тенденція до збільшення популярності опозиції в Угорщині лише зростає.
Яка позиція Мадяра щодо російської агресії проти України
На відміну від Орбана, який роками будує особисті та економічні зв’язки з Путіним, Мадяр чітко визначає Росію як державу-агресорку. Він не залишає місця для “нейтралітету” чи “балансування”, якими користується Орбан. Мадяр визнає, що російське вторгнення в Україну є грубим порушенням міжнародного права і прямою загрозою для всієї Європи, включно з Угорщиною. У цьому сенсі він намагається повернути угорську політику до рамок класичної європейської безпекової логіки, де Росія не партнер, а джерело загроз.
Утім, навіть визнаючи агресію РФ, Мадяр виступає обережно у питанні військової підтримки України. Він не підтримує ідею, щоб Угорщина передавала зброю чи брала безпосередню участь у воєнних діях. Його аргумент – що Угорщина як маленька держава має обмежені ресурси та не повинна ставати безпосереднім учасником війни. Проте він зазначає, що це не означає байдужості. За його словами, Будапешт може й повинен підтримувати Україну всіма іншими способами – політично, гуманітарно, економічно, дипломатично – і при цьому залишатися частиною європейського консенсусу, а не ізольованим “другом Путіна”.
Мадяр – чи не єдиний помітний угорський політик, який говорить про Україну без упередження. Він не експлуатує тему “угорської меншини у Закарпатті” для політичних спекуляцій, як це робить Орбан, визнаючи, що конфлікт із Україною на цій темі шкодить самим угорцям, і виступає за “спокійний діалог із Києвом”. Тобто в гуманітарних і прикордонних питаннях очікується зниження напруги.
Він визнає, що саме Росія несе повну відповідальність за розв’язання війни. Водночас намагається не відштовхнути частину угорського електорату, наляканого війною. Тому його риторика стримана – він не закликає до “боротьби з Росією”, а радше до повернення Угорщини до європейських принципів солідарності та міжнародного права. Мадяр підтримує вступ України до ЄС і вважає, що блокування цього процесу Орбаном – не лише аморальне, а й стратегічно шкідливе для самої Угорщини, бо ізолює її в ЄС. Однак лідер угорської опозиції заявив, що його партія не підтримує прискореного вступу України до Євросоюзу.
Якщо влада зміниться – чого чекати Україні
Якщо Петер Мадяр переможе на виборах і сформує уряд, то позиція Угорщини щодо України суттєво зміниться, але не радикально. Проте різниця з орбанівською лінією буде колосальною.
Сьогодні Будапешт – головне “гальмо” у більшості рішень ЄС щодо України: фінансових пакетів, санкцій проти Росії, переговорів про вступ. За Мадяра така тактика зникне. Він не просто відмовиться від блокування – він приєднається до загальноєвропейського консенсусу, що підтримка України є інтересом самого Євросоюзу. Його політсила вже входить до “Європейської народної партії”, тобто до політичної родини, де перебувають фон дер Ляєн, Міцотакіс, Мелоні, Туск. Це означає: у Брюсселі він не буде конфліктувати, як Орбан, а навпаки – прагнутиме синхронізувати угорську позицію з європейською. Тому, найімовірніше, зникне політична ізоляція Угорщини в ЄС, а Україна отримає одного “нормального” партнера замість постійного опонента.
За Мадяра змінитися підхід Угорщини і до “співпраці” з Росією. Опозиціонер відкрито називає чинний уряд “корумпованою автократією” і звинувачує “Фідес” у міжнародній ізоляції країни. Він неодноразово заявляв, що політика підлабузництва до Кремля ганьбить країну й суперечить національним інтересам. Тож у разі його перемоги очікується різке охолодження угорсько-російських відносин і поступове повернення Будапешта до проєвропейського курсу. Мадяр розуміє, що ЄС та НАТО сприймають Угорщину як “троянського коня Кремля”. Щоб це змінити, він фактично змушений буде демонструвати солідарність з Україною, зокрема, у питаннях санкцій проти Росії, транзиту зброї та інтеграції України до ЄС і НАТО. Не йдеться про миттєву любов, але про раціональне вирівнювання курсу з Брюсселем.
Водночас навіть якщо Мадяр переможе, йому доведеться працювати з інституціями, де залишатимуться люди з команди Орбана, а також із частиною суспільства, яке підтримує “нейтралітет” і проросійську риторику. Тому поворот у сторону України буде поступовим.
Незалежно від того, хто переможе на виборах, Україні варто зберігати раціональний підхід
“Україно-угорські відносини почали погіршуватися з 2017 року, коли Будапешт жорстко критикував Україну через мовне законодавство. Тоді головним каменем спотикання стали норми, які, на думку угорської сторони, обмежували права національної меншини у сфері освіти. Але ці норми фактично так і не набули чинності – їх неодноразово відтерміновували, а згодом скасували. Суть претензій зникла, але сама тема угорської спільноти залишилася зручним політичним інструментом, який час від часу використовують у Будапешті, коли потрібно посилити внутрішню мобілізацію” – таку думку в ексклюзивному коментарі OBOZ.UA висловив аналітик Інституту центральноєвропейської стратегії Віталій Дячук.
За словами експерта, з 2010 року стратегія Віктора Орбана базується на пошуку ворогів – спочатку внутрішніх, а потім і зовнішніх. Після 2014-го головними мішенями стали Джордж Сорос, ЛГБТ-спільнота, європейська міграційна політика. А після 2022 року – Україна. Саме вона тепер подається як джерело ризиків для безпеки й добробуту угорців: війна, економічна нестабільність, наплив мігрантів, конкуренція за робочі місця. Для Орбана ці теми не стільки про зовнішню політику, скільки про електоральну стратегію.
“Тому не дивно, що більшість угорців нині скептично ставляться до вступу України в ЄС. У суспільстві відчутна поляризація між проєвропейськими силами, які бачать майбутнє країни у спільноті демократичних цінностей, і консервативними прихильниками Орбана, які сприймають євроінтеграцію як загрозу національному суверенітету та добробуту. За даними більшості соціологічних центрів, кількість противників членства України в ЄС переважає або суттєво перевищує частку прихильників.
Однак це не означає, що вся країна “проти України”. В Угорщині діє низка громадських ініціатив, які активно допомагають українцям і Збройним силам – від гуманітарних проєктів до кампаній підтримки. “Попри потужну державну пропаганду, угорське суспільство не є монолітним. Є люди, які розуміють, що Україна бореться не лише за себе, а й за безпеку Європи”, – наголошує Дячук.
Окремої уваги заслуговує постать Петера Мадяра – лідера опозиційної партії “Тиса”. Він виріс у системі “Фідесу”, але виступив проти Орбана, апелюючи до теми корупції й авторитаризму. Україну він публічно підтримував – відвідував Київ і Бучу, висловлював солідарність із нашою боротьбою. Проте, як зазначає аналітик, його позиція щодо євроінтеграції України є виваженою й обережною. “Мадяр не хоче втратити частину електорату, який побоюється розширення ЄС. Тому його заяви збалансовані – без різких проукраїнських чи антиевропейських акцентів”, – каже Дячук.
Росія активно підживлює антиукраїнські наративи в угорському інформаційному полі, використовуючи лояльні до влади ЗМІ. Більшість традиційних медіа належать або державі, або великим бізнес-групам, пов’язаним із урядом. Це дозволяє Орбану тримати під контролем інформаційний простір, особливо в сільських регіонах, де живе старше населення – його електоральне ядро.
Попри це, Україна й Угорщина продовжують співпрацювати на практичному рівні. Угорщина стала першою країною, з якою після початку війни Україна відкрила новий пункт пропуску. В умовах блокування польського транзиту саме угорський напрямок став одним із головних шляхів для українського експорту. Також тривають переговори про енергетичну співпрацю, використання українських портів для постачання ресурсів до Угорщини, участь угорських компаній у відбудові України.
“Для нас важливо вести з Будапештом діалог у прагматичній площині – без емоцій і ультиматумів. Realpolitik – це мова, яку Орбан розуміє. Ми маємо показувати, що Україна відкрита до співпраці й прагне спільної вигоди”, – підсумовує Дячук.
На думку експерта, незалежно від того, хто переможе на виборах – Орбан чи Мадяр, Україні варто зберігати раціональний підхід і підтримувати прямий контакт із угорським суспільством. Адже угорська громада в Україні може стати містком між двома народами, а досвід Угорщини у сфері національних меншин – основою для спільних рішень.
