Андерс Торстенссон
Влітку 2024-го 58-річному Андерсу Торстенссону, який рік тому привів скромний М’єльбю до головного досягнення в історії клубу – виходу у фінал Кубка країни, поставили діагноз – хронічний лімфолейкоз. Спеціаліст навіть був змушений на кілька тижнів взяти лікарняний. Однак невдовзі тренер повернувся до ладу, щоб за підсумками сезону відсвяткувати з командою п’яте місце – так високо М’єльбю не залазив із 2010-го, коли фінішував десятим. Але хто міг уявити, що чекає клуб із села з офіційним населенням менше півтори тисячі людей за рік. Як, зрештою, і самого тренера.
Перед стартом нового чемпіонату на золото М’єльбю давали неймовірний коефіцієнт 1х165. Дивуватися нічому: у складі команди не було яскравих зірок, ще дев’ять років тому вона борсалася у підвалі другого дивізіону, бюджет клубу становив лише близько двох мільйонів євро.
Були побоювання і щодо Торстенссона. Точніше, чи зможе тренер продовжувати роботу із командою. Так, фахівець чи не в кожному інтерв’ю заявляв, що «залишив діагноз у лікарні», з лікуванням такої хвороби завжди можуть виникнути проблеми.
М’єльбю, Getty Images
Інша справа, що, за словами тренера, страшна недуга зробила його тільки сильнішим і змусила переглянути деякі речі. «Я став кращим, оскільки усвідомив важливість життя тут і зараз, — зізнавався Торстенссон. – Я почуваюся так само, як і до моменту, коли дізнався свій діагноз. Я прийняв це, і це точно не та річ, про яку я думаю щодня. До того ж, я не маю деяких серйозних симптомів. Поки що все добре. Звісно, все може змінитися. Але є лікування, яке дуже добре підходить для здорових людей”.
Торстенссон – не чужа людина для М’єльбю. 1985-го він провів сезон у складі команди, яка грала у третій лізі, після чого виступав за клуб ще нижчого дивізіону – Сельвесборгс. Після служби в армії відучився на офіцерських курсах, а згодом віддав Збройним силам Швеції 10 років. Звільнившись, влаштувався працювати директором школи муніципалітеті Сельвесборг.
Але футбол не відпускав. Торстенссон отримав посаду помічника тренера у клубі, де закінчував кар’єру – Сельвесборгсі. Звідти перебрався до Саксемари (третій дивізіон), а вже після, 2007-го, отримав перше запрошення до М’єльбю. Працюючи там приклав руку, як асистент Петер Сверд до виходу команди в елітний дивізіон. 2013-й – почав як головний тренер клубу, але покинув команду, не чекаючи завершення чемпіонату, в якому М’єльбю фінішував 11-м.
Далі попрацював головним тренер жіночої команди Асарумс, вивів Карлскруну у другий дивізіон, а у серпні 2021-го знову отримав запрошення від М’єльбю. Спочатку – як виконувач обов’язків, для порятунку від вильоту. Вийшло – команда фінішувала дев’ятою, але керівництву цього клубу здалося мало: повноцінний контракт підписано не було.
Лише 2023-го боси М’єльбю зважилися запропонувати Торстенссону повноцінну угоду. І, здавалося, прогадали: сезон під його керівництвом команда завершила десятою. Але – вийшла у фінал Кубка. Що було далі – усі знають.
«Коли ми вийшли у фінал Кубка у 2023 році, я відчув, що у цьому щось є, – згадував тренер. – І ми неймовірно багато працювали задля цього. Мені випала честь керувати дуже компетентними людьми. Ми щотижня вкладаємо неймовірно багато праці та часу, ставлячи перед собою високі цілі. І, що важливо, ми маємо фантастичну команду гравців, які неймовірно старанно працюють і неймовірно амбітні».
Але все ж таки деякі моменти фахівець виділяє. По-перше, пораду, яку йому дав екс-наставник національної збірної Швеції Янне Андерссон. «Я подзвонив йому десь у серпні. Я мав намір нічого не змінювати, і він сказав, що я правий. Тож дякую, Янне».
По-друге, системну роботу. «Всі запитують про наші секрети, але жодних секретів немає. Є близько 500 речей, до яких ми ставимося з неймовірною ретельністю щодня. Усі працюють дуже старанно, і ми ніколи не йдемо на компроміси».
