Чемпіонка світу з фехтування Влада Харькова, яка на ЧС у Грузії завоювала перше за 22 роки “золото” в індивідуальній шпазі, збиралася робити паузу у кар’єрі через невдалі виступи у 2024-му, зокрема на Олімпіаді в Парижі. Однак залишила за спиною цей етап і, попри чергову підставу від міжнародної федерації у вигляді допуску росіян до командних змагань, Влада здобула свою найбільшу спортивну перемогу.
Відео дня
У розмові з OBOZ.UA Харькова розповіла про таємну установу на чемпіонат, підтримку грузинських таксистів і контакти з представниками країни-агресорки.
– На жаль, перед цим чемпіонатом світу стало відомо, що до командних змагань допустили росіян. Це якось впливало на підготовку до турніру?
– Це був не перший турнір, на якому ми фехтували. Плюс, емоційно ми до цього були готові, тому що, чесно кажучи, до цього в нас уже був чемпіонат світу та Європи, де вже з’явилися росіяни, і через бойкот ми не фехтували. Це був довгий шлях їхньої інтеграції. Це рішення було дуже болісним і, звичайно, неприємним, але не сказати, що неочікуваним.
Тому ми, звичайно, не підтримуємо їхнього повернення, маємо з цього приводу дуже чітку та зрозумілу позицію – ми проти. І ця лояльність до росіян узагалі в жодній формі не має бути допущена. Але щодо емоцій… Мені здається, що за весь цей час ми навчилися, як справжні професійні спортсмени, в моменті відокремлювати емоції, просто відокремлювати увесь цей негатив і концентрувати увагу на тому, що нам потрібно зробити в ту мить.
Але, попри це, ми, звичайно, транслюємо нашу позицію максимально щиро й відкрито розмовляємо з усіма міжнародними ЗМІ. Так, це дуже неприємно, але ми вчимося, не зважаючи ні на що, концентрувати увагу на головному.
– У контексті шляху до цього “золота”, чи був у вас певний осад після Олімпіади-2024 в Парижі, адже ані в особистих, ані командних змаганнях не вдалося стати призеркою Ігор? Чи якось потім пропрацювали цей момент?
– Сто відсотків. У мене був особистий такий, емоційний осад від того, що в минулому сезоні було три турніри поспіль, де я програвала за вхід у четвірку. Тобто це три потенційні можливості бути призеркою найважливіших стартів – таких, як чемпіонат Європи, етап Кубку світу й Олімпійські ігри.
І, звичайно, на Олімпіаді й у командній першості ми не змогли реалізувати весь той потенціал, який маємо та який ми демонстрували. Тобто це не якась умовна одиниця, це те, що ми дійсно показували. І, звичайно, після цього був такий дуже важкий ментально реабілітаційний період. Але, знову ж таки, ми все пропрацювали, висновки було зроблено і, як на мене, то за моєю особистою нагородою видно, яку саме роботу було здійснено.
Хоча ми з командою цього року також показали, неймовірним результат – історичне “золото” на чемпіонаті Європи, але, знову ж таки, на світовій першості, як це буває в спорті – такі підйоми і спади, – реалізувати наш потенціал повною мірою не змогли. Дуже шкода, але будемо дивитися у світле майбутнє і працювати над ним.
– А може два слова, як ви пропрацьовували ось цю олімпійську невдачу? Бо зазвичай це залишається за кадром, а у кожного є своя історія. Комусь допомогли рідні, а кому тренер зателефонував і привів до тями.
– Це така комплексна, мені здається, робота. Передусім відпочинок, щоб потім з такою свіжою головою підійти до всього, що було і до нових перемог. Також це – тренери. У мене дійсно був цього року момент, коли я сказала, що мені потрібна пауза, і я не знаю, чи повернуся. Тобто це така віра та розуміння людей, які поруч із тобою.
Знову ж таки, це таке незатуманене бачення, що зараз із тобою відбувається та в якому стані перебуваєш. Воно дає дуже багато підтримки й наснаги. Тому для мене це дуже комплексне питання. Це і рідні, і ти сам для себе, і, звичайно, фехтувальна родина, яка веде тебе й підтримує на цьому шляху.
– Ви згадали виступ команди на чемпіонаті світу, де не вдалося завоювати нагороду, потім аналізували, що трапилось у поєдинку з Канадою? Адже потенційно збірна України була серед головних фаворитів.
– Я думаю, це такі, здавалось би, банальні речі, але це точно не про те, що ми не були готові, точно не про розслаблення і якісь там зірки з неба. Ні, це не про це. Я думаю, що це навіть більшою мірою саме через перенавантаження себе ось цією відповідальністю і розумінням важливості моменту. Через це, мені здається, ми не змогли до кінця розкритись і показати своє фехтування.
Тому саме у тій зустрічі з Канадою ми не встигли увійти у потрібний ритм. І це, напевно, більше питання психології, як на мене, ніж якоїсь технічної помилки. Так, це більше про психологію. Оскільки далі ми фехтували чудово. Тобто кожна з нас фехтувала супер.
– Грузини під час чемпіонату світу дуже сильно підтримували Україну й виступали з акціями протесту проти росіян. Ви особисто щось таке спостерігали або чули?
– Я бачила це вже в Інстаграмі. Тобто ці протести почались саме тоді, коли ми вже поїхали. Але я сто відсотків відчула на собі підтримку грузинів. Тому що вони до мене підходили, аплодували, передавали якісь такі знаки підтримки. Тобто просто люди, які працювали там і які організовували змагання.
І ось цю таку шалену енергетику грузинів я її прямо відчула на собі. І ставлення грузинів також, у принципі, ми відчули. Тому що були випадки, коли ми їхали в таксі, а таксисти казали: “Ой, ми чули, що допустили росіян. Це так ганебно, сумно. Тримайтеся! Ми вас підтримуємо”. Тобто оця підтримка від них – вона відчувалась.
– А нинішні чи колишні росіяни, яких вистачає і в інших командах, намагались якось із вами йти на контакт?
– У мене конкретно таких ситуацій не було. Ні, ніхто не намагався. І взагалі у нас із ними немає жодного контакту абсолютно – ні зорового, ні вербального, ніякого!
– А ви ходили підтримувати одне одного? Наприклад, коли фехтувала Аліна Комащук і виборола “бронзу”?
– Знову ж таки, я вже поїхала. Але в нас є обов’язковим, це навіть не правило, а це така наче сімейна традиція. Якщо наступного дня у вас немає змагань, то всі, хто не виступає, приходять підтримати.
Буває таке, що на сьогодні ти маєш фехтувати, і в цьому разі ми не йдемо, тому що зазвичай такі події відбуваються вже досить пізно, і це дуже емоційно. А наступного ранку рано прокидатися… Але всі інші завжди підтримують, і це така традиція, яка є в нашій фехтувальній сім’ї, яку всі дуже цінують і підтримують.
– Чемпіонкою Європи ви вже були й у команді, й індивідуально. А з якими думками, маючи такий багаж, готувалися до цього чемпіонату світу?
– Я випрацьовую в собі таке правило – багато не думати про якийсь результат. Тому що я зрозуміла, що ці очікування дуже виснажують. І в спорту є такий термін як вигорання. То для мене це про вигорання. Тому на цьому чемпіонаті світу я думала тільки про те, щоб показати своє найкраще фехтування. І такі афірмації я собі говорила. Тобто у мене була концентрація саме на цьому.
Я знаю, що якщо я можу показати своє найкраще фехтування, то результат буде відповідний. Тому для мене найголовніше – це в моменті показати все, на що я здатна.
– Я знаю, що спортсменам буває важко визначитись і відповісти, але все ж таки, який бій був найскладнішим на вашому “золотому” світі?
– Насправді всі були важкі. Але якщо вже відзначати саме один бій, то це був бій за вихід у четвірку. І знову ж таки через те, що минулого сезону три турніри поспіль я програла на цій стадії. Це був такий емоційно напружений рубіж, який мені було важливо перейти.
І ще була така ситуація, коли я вела з рахунком 14:11 і буквально за декілька секунд пропустила три уколи. Емоційне навантаження було дуже високе, але все закінчилося добре.
– А не було такого, що після такого бажаного потрапляння до четвірки не те щоб відчули розслаблення, але десь трохи відпустило?
– Ні, не було, оскільки я намагалась до самого кінця не думати про жодні результати – ні про те, що було, ні про те, що буде. І мені здається, саме це дало змогу виграти. Якби, мені здається, було це розслаблення, мовляв, фух, роботу зроблено, то вже знову б повернулось якесь емоційне навантаження, а воно може грати в будь-яку зі сторін. Тому для мене було важливим залишатися максимально нейтральною у всіх цих емоціях до перемоги.
– Було важливо, хто буде суперницею по фіналу?
– Взагалі ні.
– Які були перші думки, коли вас офіційно визнали чемпіонкою?
– Як здати допінг-контроль (посміхається). Тому що для мене це дуже емоційний бар’єр. Це для мене завжди така жахлива подія, і вона зазвичай займає дві години й більше. І в мене було просто таке бажання, щоб зробити це швидко, але – спойлер – це не минуло швидко. Тривало знову ж таки довго.
Насправді це вже просто якесь, я не знаю, з однієї сторони – розслаблення, таке приємне, тепле відчуття, що сьогодні був гарний день і сьогодні дійсно було гарне фехтування. І цьому можна порадіти й поділитися цією радістю з моїми близькими.
Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!
