Фото: Аліна Смутко/Суспільне
Закон про військове капеланство ухвалили в грудні 2021-го. Він запустив Службу військового капеланства та змінив статус капеланів на війні. Нині вони — військовослужбовці, як і інші солдати складають військову присягу та забезпечені соціальним захистом держави. Зараз лінія фронту більша ніж тисяча кілометрів, на захист країни стали майже мільйонні сили оборони, необхідність у духовних наставниках зросла в рази. Кількість самих священнослужителів, що вирішують бути поряд з військовими, теж збільшилась. Вони не весь час проводять поряд з лінією фронту. Капелани — ті, хто привозить їжу та одяг військовим і цивільним у міста і села під обстрілами, допомагає знайти тимчасове житло для бійців, яким потрібна психологічна реабілітація, займається соціальною роботою. Як служать українські капелани — у фотоісторії Суспільного.
***
Військовий капелан 30-тої окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького Сергій Дмитрієв до війни 18 років служив у Московському патріархаті. Після анексії Криму перейшов до УПЦ Київського патріархату і перевів до УПЦ КП свою парафію у Херсоні. Тоді ж і заснував відділ, а з 2018-го — Управління соціального служіння УПЦ КП (з 2018 — ПЦУ). Офіційно прийнятий у капелани бригади у травні 2014-го. Останні дев’ять років Сергій Дмитрієв, позивний "Падре", поєднує соціальне з капеланським служінням на фронті.
Сергій Дмитрієв в Храмі Святої Варвари у Херсоні, де він служив до війни 2014 року, листопад 2022 року. Свою парафію Дмитрієв одним з перших перевів до УПЦ КП (пізніше – ПЦУ). Під час окупації Херсону у 2022-му році у церкві проводив служби окупаційний священник. Фото: Аліна Смутко/Суспільне
Євангеліє, яке капелан Сергій Дмитрієв знайшов серед залишених священниками Московського патріархату речей в храмі у Херсоні, листопад 2022 року. Російські війська відступали з окупованого Херсону на початку листопада, разом з ними місто залишило і проросійське духовенство. Фото: Аліна Смутко/Суспільне
"Я був учасником Революції Гідності. До мене у херсонський Храм Святої Варвари приходили журналісти, громадські діячі, представники місцевої самооборони, — розповідає отець Сергій. — У лютому 2014-го, коли Росія вторглася в Україну, для мене постало питання: чи можу я і далі служити у церкві країни агресора? Знаходження в Московському патріархаті означало брати участь у вбивстві українських громадян".
Про перехід парафії до Київського патріархату отець Сергій заявив після того, як в анексованому Криму у липні 2014-го представники Московської церкви захопили український храм, а священник був змушений тікати з півострова. Тоді після недільної молитви отець Сергій звернувся до пастви з питанням чи усі згодні на перехід. "Усі перейшли без сумнівів. Уся парафія підтримала", — згадує "Падре".
Сергій Дмитрієв з друзями волонтерами зрізають замок на дверях Храму Святої Варвари, аби повернути церкву парафіянам, листопад 2022 року. Під час окупації Херсона російськими військами цей храм “передали” представникам Московського Патріархату. Після звільнення міста окупаційний священник зник, а храм залишив зачиненим. Фото: Аліна Смутко/Суспільне
Капелан знімає ікони, які залишив у храмі окупаційний священник, листопад 2022 року. “Чужого нам не треба”, — каже “Падре”. Український священник, який повернеться служити у Храм Святої Варвари, планує повернути ікони, які висіли у церкві до окупації міста. Фото: Аліна Смутко/Суспільне
Сергій Дмитрієв біля Храму Святої Варвари у Херсоні за кілька днів після звільнення міста, листопад 2022 року. Коли Дмитрієв служив священником у Херсоні, то побудував не тільки міцну спільноту прихожан храму, але й буквально побудував приміщення церкви власними зусиллями. Фото: Аліна Смутко/Суспільне
На момент переходу, у його храмі було близько 300 постійних парафіян, а ще немало вірян у Херсонському державному університеті, де він тоді викладав соціальні дисципліни. "Служби ми проводили українською мовою ще з 2004-го, тому люди особливо змін не відчули", — каже отець.
Після переходу священник ще декілька місяців служив у Херсоні, а потім прийняв пропозицію переїхати у Київ, щоб очолити команду "Елеос-Україна", яка стане офіційним представником Синодального управління соціального служіння Православної Церкви України. "Фундаментом релігійних організацій повинно бути служіння людям, соціальне служіння, — пояснює "Падре". — Це можна назвати "соціальною роботою". Але зазвичай за неї людина отримує заробітну плату, а служіння — це більше як покликання".
“Падре” з друзями та волонтерами біля колонної стели на в’їзді у Херсон зі сторони Миколаєва, листопад 2022 року. Після звільнення міста українськими силами оборони від багатомісячної російської окупації тут одне з найпопулярніших місць для фотографування. Фото: Аліна Смутко/Суспільне
Сергій Дмитрієв зі своїми друзями вечеряють при свічках у Херсоні, листопад 2022 року. Російська армія відступаючі з міста знищила чи пошкодила майже усі комунікації. Херсон та область — без електроенергії, світла, води та зв’язку. Фото: Аліна Смутко/Суспільне
В Українській церкві соціальне служіння створили ще до 2014-го, але юридичної форми воно не мало, а значить не могло працювати офіційно чи отримувати підтримку від інших благодійних установ. Отець Сергій оформив організацію, знайшов ресурси та людей.
“Падре” обіймається зі знайомим, який прожив понад 8 місяців в окупованому Херсоні, листопад 2022 року. Чоловіки зустрілись біля однієї з херсонських церков. Фото: Аліна Смутко/Суспільне
Зараз "Елеос-Україна" має 16 представництв, свої будівлі, прихистки, школи бізнесу для жінок-переселенок та діяльність з бюджетом у майже 5 млн доларів. "Наші основні напрямки роботи: гуманітарна підтримка людей в біді, захист прав жінок, постраждалих від домашнього та інших видів насильства, допомога внутрішнім переселенцям, робота з ветеранами російсько-української війни, допомога людям з ВІЛ/СНІД та гепатитом, медичне капеланство та багато іншого", — говорить Сергій Дмитрієв.
Сергій Дмитрієв фотографує картину з Різдвяним сюжетом вдома у секретаря Херсонської єпархії ПЦУ Івана Замараєва, Херсон, листопад 2022 року. Фото: Аліна Смутко/Суспільне
Дружина священника ПЦУ Івана Замарєва фотографує Сергія Дмитрієва зі своєю донькою, коли капелан заїхав привітатись з ними у Херсоні, листопад 2022 року. Фото: Аліна Смутко/Суспільне
Соціальне служіння "Падре" поєднує з капеланством та поїздками на передову до військових своєї бригади. "Капеланське служіння потрібне і в тилу, і у військовому госпіталі, і у роботі з сім’ями загиблих, — говорить він. — У військовій частині також є пункт постійної дислокації, тому багато задач і там. Немає значення скільки часу я приділяю капеланству, а скільки, соціальному служінню, тому що це споріднені речі. На щастя, у нас склалася прекрасна комунікація з військовослужбовцями бригади. Комусь потрібен рік, щоб познайомитись, а мені іноді достатньо години".
Дмитрієв з друзями на площі Свободи у Херсоні, листопад 2022 року. Чоловіки приїхали в деокуповане місто не лише задля того аби “звільнити” Храм Святої Варвари, а й для організації гуманітарної допомоги місцевим жителям. Нині капелан планує логістику доставки продуктів вантажівками зруйнованими дорогами області. Фото: Аліна Смутко/Суспільне
Волонтери залишають побажання на прапорах, листопад 2022 року. Діти у звільненому Херсоні, забачивши будь-кого у військовій формі, просять розписатися на прапорі та подарувати шеврон. Фото: Аліна Смутко/Суспільне
"Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну робота капеланів особливо не змінилась, — каже Сергій Дмитрієв, — але з’явилося більше викликів. Ми були готові до війни. В мене дорослі діти, тож родина також була підготовлена до різних сценаріїв. А от організацію нам довелось евакуйовувати. У нашої юристки з "Елеос-Україна", яка проживала з родиною в епіцентрі подій на Київщині, вбили чоловіка і племінника, розбомбили будинок. Ми вивозили працівників з різних куточків країни. Усіх вдалося врятувати. Організацію зберегли. А потім за місяць відкрили чотири шелтери, ще за місяць зробили там ремонт і прихистили понад 200 людей".
Сергій Дмитрієв біля входу до Української церкви у Херсоні, листопад 2022 року. Фото: Аліна Смутко/Суспільне
Запальничка “Падре” з його військовим позивним на ній, Херсон, листопад 2022 року. Фото: Аліна Смутко/Суспільне
Військові, розповідає отець Сергій, для нього такі самі як і інші віряни у тилу, з такими ж запитами, проблемами та болями. Навертати когось до Бога задачі немає, а от підтримувати — так. "Я хрестив багато разів людей на фронті, але це нічим для мене не відрізняється від хрещення в тилу. Інколи, здається, люди сприймають хрещення на фронті так: ми в окопі сидимо, снаряди рвуться, "вагнерівці" наступають, "кацапня", а священник в цей час хрестом хрестить! Але це ж не так відбувається. Насправді — в тихому місці зазвичай, у безпеці. Часто у храмі, який є поруч з лінією фронту".
“Падре” підстригається у майстра в одному з київських барбершопів (чоловіча перукарня), листопад 2022 року. Фото: Аліна Смутко/Суспільне
Дмитрієв за кермом автомобіля у Києві, листопад 2022 року. “Падре” Сергію треба встигнути зробити багато справ до відрядження на південь. Прихід до капеланства він називає абсолютно природним для священнослужителя у країні, де йде війна. Фото: Аліна Смутко/Суспільне
"Падре" — один з тих, хто сприяв тому, щоб в Україні законодавчо закріпили роботу капеланів в армії. "Прийняття закону про військових капеланів — це добре. Це більш професійний рівень, НАТОвські стандарти. Капелан тепер, якщо отримає поранення, матиме ті ж умови допомоги, що й військовий. Раніше ми працювали безплатно, тому комусь доводилось підпрацьовувати, або просити у людей пожертви. Нині капелан — повноцінний військовослужбовець. Крім того, військовий підрозділ без капелана тепер вважається недоукомплектованим. А якщо недоукомплектований, значить — небоєздатний".
Сергій Дмитрієв біля Михайлівського собору у Києві планує поїздку на південь у нещодавно звільнений Херсон, листопад 2022 року. Чоловік майже весь день проводить з телефоном в руках, намагаючись якнайшвидше і найякісніше все організувати, зокрема і гуманітарну допомогу місцевим. Фото: Аліна Смутко/Суспільне
Іменний рюкзак та особисті речі капелана зібрані біля на машини й готові до подорожі на південь, Київ, листопад 2022 року. У капеланстві Сергій Дмитрієв з перших місяців війни 2014-го. Фото: Аліна Смутко/Суспільне
За словами отця Сергія, зараз є достатньо людей, які хочуть йти служити капеланами. З часом, каже, у війську буде все більше капеланів з різних конфесій. Щоб визначити якого саме капелана найбільше потребує підрозділ, проводять опитування. "В моїй бригаді, наприклад, немає мусульман, але якщо з’явився хоча б один боєць, хто хотів би мати імама поруч, це можливо", — каже Сергій Дмитрієв. Він сам ще з 2014-го близько знайомий з Саїдом Ісмагіловим, колишнім муфтієм Духовного управління мусульман України "Умма", раніше військовим капеланом, а нині волонтером медичної служби – парамедиком. В одному зі своїх інтерв’ю отець Сергій розповідав, що на початку розбудови соціального служіння Київського патріархату, саме мусульманський культурний центр у Києві на чолі з Саїдом допомагали йому матеріально.
