Україна входить у нову фазу дипломатичної гри, де кожен сигнал, кожен візит і кожна заява перетворюються на елементи майбутньої архітектури миру. Оголошення президента України Володимира Зеленського про “активізацію переговорів” стало першим явним кроком Києва після фактичної паузи, що настала після стамбульських раундів 2025 року. Символічною є й участь Анкари – традиційного майданчика для чутливих контактів, де турецький вплив поєднується з доступом до ключових партнерів.
Відео дня
Це відбувається на тлі інформації Axios про таємну розробку Вашингтоном і Москвою нового плану завершення війни – документа на 28 пунктів, що має бути представлений російському диктатору Путіну на наступній зустрічі з президентом США Трампом. Одночасно Київ несподівано приймає високопосадовців Пентагону – міністра армії Дена Дрісколла та начальника штабу генерала Ренді Джорджа. Формально – для обговорення спільним проєктів, неформально – для “зрушення з місця застопореного переговорного процесу” та “синхронізації” позицій щодо припинення війни. Тим часом сам Трамп, принаймні публічно, підтримує “нищівні” санкції проти Росії, роблячи ставку на тарифний тиск на країни Глобального Півдня, які продовжують підтримувати російську економіку. При цьому Білий дім наполягає на праві президента контролювати санкції особисто, перетворюючи їх на виключно особистий важіль прямого впливу Трампа на Кремль.
Уся ця багаторівнева дипломатична активність розгортається на тлі нових резонансних публікацій щодо листування Джеффрі Епштейна та потенційного компромату на Трампа. Американський Конгрес вимагає повної прозорості справи, а політичні наслідки можуть посилити тиск на Білий дім саме в момент, коли адміністрація намагається сформувати альтернативну дорожню карту миру для України.
Своїми думками щодо цих та інших питань в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився український дипломат і політик Роман Безсмертний.
– Володимир Зеленський відвідав Стамбул, де зустрічається з президентом Туреччини Ердоганом, щодо “активізації переговорів”. Що цікаво: до Києва прибула поважна американська делегація, яка потім їде також до Москви. Мета якої – “активізація мирного діалогу”. Паралельно в Axios виходить стаття, що США разом із Росією почали таємно розробляти новий план завершення війни в Україні. Якось досить рясно все пішло щодо переговорів.
– Щодо візиту президента Зеленського до Туреччини, то він заради діалогу з Таїпом Реджепом Ердоганом, який останні два тижні активно говорить про те, що “ось-ось” можуть відновитися угоди, може зрушити обмін військовополоненими, повернення незаконно вивезених і депортованих осіб. Як глибоко там говорили про якийсь “текст”? Ніяк. Бо поки що весь той “текст” існує хіба що у хворій московській уяві.
Якщо уважно читати Axios, то видно: йдеться про нове прочитання тих двох угод, які Москва запропонувала США і НАТО в грудні 2021 року: “припинення війни, кома, гарантії безпеки, кома, безпека в Європі, кома, взаємовідносини США з Росією та Україною”. Тобто після першої коми повний текст звучить як “гарантії безпеки Росії”. Це повертає нас саме до тієї логіки: гарантувати безпеку державі-агресору.
Тому очевидно – нинішні розмови не торкалися жодного “тексту”, бо тексту як такого немає. Його дійсно передав Дмитрієв під час свого візиту до Вашингтона, коли там майже нікого не було – всі роз’їхалися по Азії. Він і передав нову редакцію того проєкту договору про “гарантії безпеки Російської Федерації”.
– Про що тоді реально йшлося в Туреччині?
– Про відновлення діалогу. І конструктивним елементом у ньому є лише тема обміну військовополонених, бо цей процес заблокований і фактично стоїть. Чому це все зараз піднімають нагору? Тому що Вашингтон і Віткофф зайшли в тупик у діалозі з Дмитрієвим. І, як завжди, коли американці заходять у тупик, вони пропонують європейцям долучитися до процесу. Нинішні матеріали в NYT і Financial Times прямо пишуть: настав час залучити Європу. Однак бачити тут якийсь прогрес – просто дурити себе. Бо вся платформа, логіка підходів – це грудень 2021 року.
– На що можна вийти за результатами зустрічей у Туреччині?
– Максимум на відновлення діалогу між двома делегаціями. Але прориву в цій переговорній групі не буде. Недарма три дні тому міністр закордонних справ України Сибіга заявив, що цей діалог фактично припинений. Це було правильно, бо тим самим він посилив тиск на Росію хоча б щодо звільнення військовополонених. Розповіді про “оптимізм Дмитрієва” – повна нісенітниця. Ситуація – це маневри, які поки що не ведуть ні до чого.
– Вашингтон застиг, не розуміючи, яку тактику обрати, що робити з цими пропозиціями?
– По суті так. Поява у цьому процесі Дрісколла й Джорджа – це окрема історія. Треба розуміти: міністерство армії США, грубо кажучи, інтендантська служба. Це про Дрісколла. Джордж – начальник штабу: він розроблює бюджети, пропонує їх, формує плани перспективного розвитку. Ось чим займаються ці дві інституції. Обидві підпорядковуються міністру. Вони можуть пропонувати кадри, допомагати з їх добором. Але у виробленні політики, тим більше оперативної, не бере участі ні один, ні другий. Хоча начальник штабу входить до об’єднаного штабу й є його членом.
– Але ж Дрісколл – друг Джей Ді Венса, наближений до нього. Можливо, зважаючи на делікатність візиту, це, власне, і було причиною того, що саме він поїхав у цю місію?
– Я розумію, про що ви кажете, і ловлю цю думку. Позитив у тому, що до процесу причетна команда у складі Рубіо, віцепрезидента Венса і третього – помічника Трампа, Мілера. Ось ця група веде питання. І тримають вони зараз за горло Мадуро, бо під їхньою опікою перебуває група військ у Карибському морі. І, судячи з усього, вони вже добираються до горла Дмитрієва й Путіна. Це дуже показові діячі з огляду на нинішній характер американської політики.
Рубіо – це класична республіканська школа. Такий яструб, але в інтелігентному костюмі. Йому ще багато що треба зрозуміти. А що стосується Венса, то йому ще вчитися й вчитися, щоб осягнути, що таке республіканізм. Але його нахабство й невихованість компенсують брак досвіду. Що стосується Міллера – це людина з безмежним інструментарієм. Цинік, зведений у ступінь. Тому ця трійка справді може розв’язувати серйозні питання. Але треба розуміти: ні перший, ні другий, ні третій, фактично не володіють достовірною інформацією про те, що відбувається на російсько-українському фронті і в переговорному процесі.
– Напевне, Дріскол та Джордж приїхали, щоб ще раз зрозуміти ситуацію ближче до фронту та політичну ситуації в країні у світлі останніх подій. Чи вони приїхали підштовхнути Україну до певних змін позиції? Бо потім, як зазначається, вони їдуть до Москви.
– Перш за все, і ви абсолютно правильно це сказали, вони скануватимуть політичний розвиток подій в Україні та ситуацію на фронті. Будуть спілкуватися і в Генштабі, і з командувачем, і з політичним керівництвом. Але основна мета – промислова взаємодія: питання безпілотної авіації, українських розробок та інше. Оце їхній фах. Особливо те, що стосується Дрісколла. Це прямо його функція – забезпечення всього: від житлових питань військових до боєприпасів різних родів військ. Це його зона відповідальності. І зробивши “зріз” в Україні, вони зможуть дати достовірну оцінку здатності України протистояти ворогу. А що стосується Москви… якщо це взагалі буде. Я б тут ставив знак питання.
– На цьому фоні Дональд Трамп підтримав ухвалення законопроєкту з “нищівними” санкціями проти Росії, який залишався на паузі протягом кількох тижнів, оскільки американський президент сподівався домовитися з Володимиром Путіним. Але, поки не склалося і сенатор Ліндсі Грем заявив, що “з благословення президента Трампа” Сенат розгляне питання санкцій, щодо країн, які продовжують вести бізнес із РФ.
– Це тактичний крок. Мовляв, даємо хід, може навіть проголосуємо, хоча я в це не вірю. Це тактичний інструмент тиску. Причому він – як меч із двома лезами. Одне спрямоване на Москву, друге — на Київ. І це треба дуже чітко розуміти. Бо з одного боку це сигнал Москві: ми можемо ухвалити цей закон і ввести його. А з іншого — Україні: ми можемо його і не ухвалювати.
– Вважаєте, що його можуть навіть не прийняти?
– Так, його можуть і не прийняти. Найімовірніше, не будуть. Бо тоді вся увага зосередиться на фігурі Трампа. На нього почнуть тиснути: мовляв, ось, вводять санкції. Нині він теоретично може це робити, але він хитається. Взагалі з цим законопроєктом… Насправді їх уже три. І лише один стосується вторинних санкцій. Тому ця тема, на моє переконання, живе виключно як тактичний інструмент. Не більше й не менше.
– Навіщо тоді цю тему взагалі було оживляти до таких масштабів? Трамп сам же про неї знову заговорив. Не те щоб про неї забували, але всі наче зрозуміли, що президент США цього кроку не хоче.
– Те, що я бачу у працях грандів сучасної економічної науки – вони кажуть, що такі речі більше нагадують фантасмагорію, а не реальні можливі кроки. Тобто це речі з того ж ряду, про які Трамп постійно говорить: мита, бар’єри – усе прекрасно й чудово, але ж ми бачимо, до чого це веде Сполучені Штати. Це всі вже розуміють. Але це не означає, що в санкційній політиці цю тему не можуть заявити. Ще раз підкреслю: її передусім використовують як тему. А тепер згадайте ці “500% мит”. І чим закінчилася історія з Китаєм після 125%? Усе лежить на поверхні.
– Тобто ви вважаєте, що цей драконівський закон реалізувати майже нереально?
– Я дотримуюся саме цієї позиції, бо розумію, куди розвиватиметься ситуація. Тема митно-тарифного тиску буде нівелюватися. Бо паралельно весь світ піднімає хвилю: Трамп руйнує ВТО, руйнує ліберальний економічний порядок своїми митами. І він фактично б’є не по осі зла, а дезорганізує економічне життя всередині країн демократії й свободи.
– Щодо внутрішньої ситуації у США. Знову активно обговорюються листи Епштейна. Тема нікуди й не зникала, але періодично спалахує гостріше. Палата представників буквально напередодні ухвалила більшістю законопроєкт, який зобов’язує опублікувати листування. Багато з того, що вже опублікували, – досить показове. Наприклад, що у росіян нібито є компромат на Трампа. Він каже, що нічого не боїться, але його відповідь журналістці щодо цієї теми – про “свинку” – справляє враження, що всередині там великі проблеми.
– Я вже не вперше звертаю увагу: чергові порції файлів Епштейна з’являються тоді, коли між Москвою і Вашингтоном виникає напруга. Точніше, між Трампом і Путіним. І кожного разу відбувається “вкид”. І одразу з’являється розповідь, що це ліберали, демократи щось там викладають. Хоча Москва якраз контактує з оточенням Трампа.
– Здається, проросійські представники MAGA торпедують це питання не менш активно, аніж демократи.
– Абсолютно правильно. І це лише підтверджує, що слідство у США володіє лише частиною інформації. А більшість: задум, реалізація, цілісна конструкція – продукт епохи, коли відмивалися компартійні гроші, і системі КДБ потрібно було їх десь розмістити.
“Медові пастки” – одна з глобальних операцій КДБ, через які відмивали компартійні гроші. У тому числі мережа, яку вибудував Епштейн. Але звертати увагу треба не лише на Епштейна, а на Ґіслейн Максвелл – його соратницю, і на Іванку Зельнічкову, першу дружину Дональда Трампа.
Зельнічкова була агенткою КДБ, завербованою чехословацьким відділенням КДБ. Це доведено документально. Її легалізували у США, вона була помітною фігурою. Там її натуралізували. Її познайомили з іншою агенткою – Максвелл, дочкою Роберта Максвелла – легендарного розвідника, громадянина дев’яти держав. Суть операції була в тому, щоб, надаючи “послуги” сексуального характеру, замкнути на себе весь американський істеблішмент. І як тільки це все оприлюднять реально, то ми отримаємо інформацію щодо усіх відомих акторів, більшості політиків, бізнесменів – там проходять усі.
– І чим усе це може закінчитися для Сполучених Штатів і для Дональда Трампа, на ваш погляд?
– Це залежить від того, наскільки повним буде оприлюднений текст. Я не вірю, що нинішня картина, те, що я бачу, ознайомлюючись із багатьма вже оприлюдненими матеріалами, буде остаточною. Багато з того, що ми можемо здогадуватися, випливає із судових процесів у Європі. Там було сказано чимало, але ці матеріали не можуть бути приєднані до справ у Сполучених Штатах.
І я передбачаю інший сценарій. Пам’ятаєте історію з матеріалами Кеннеді? Казали: ось-ось усе надрукують. І що в результаті? Пшик. Згодом з’ясувалося, що частина документів прийшла з Москви. Так буде й тепер. Частину надрукують, частину тихенько відкладуть убік. А далі все триватиме так само: періодично з’являтимуться нові тексти, які ФСБ буде підкидати саме тоді, коли треба буде похитнути Трампа. Розумієте, якщо він уже обзиває людей, які просто ставлять йому запитання – у якому внутрішньому стані він перебуває? З гачка Кремля він не зійде. У нього немає механізму звільнитися від цього. Ось тому він і кидається з боку в бік у цьому маятнику російсько-української війни.
Я би дозволив собі додати один акцент у фіналі. Зверніть увагу, що відбувається: деморалізована влада у Вашингтоні. У подібному стані і керівництво України. Що стосується Європи, там ще залишаються певні надії. Але: Орбан, Фіцо, Навроцький… Питання лише в тому, хто буде наступним. І якщо ті люди, що опинилися в системі КДБшного преса, не усвідомлять необхідність стояти поруч, а де треба – просто вибачитися перед своїми націями, то шансів у них не буде.
Якщо ж вони, вже перебуваючи на високих посадах, зможуть об’єднати зусилля й побороти це російське зло – це шанс залишитися в історії й вести свої народи далі як держави.
І я дуже сподіваюся, що це об’єднання, яке зараз виникло навколо президента США серед молодих політиків, попри різне ставлення до них, дасть їм силу згуртуватися й повести Америку вперед. Використавши навіть прапор із написом “Дональд Трамп”. У це я можу повірити. У самого Трампа вже немає ресурсів, ні інтелектуальних, ні моральних, тягнути цей віз. Він завершився як лідер. Ми перебуваємо в ситуації, коли його може не стати будь-якої миті. Якщо він припуститься серйозної помилки, його просто відправлять або через імпічмент, або через відставку.
