Іван Путров – український та англійський танцівник, балетний продюсер та менеджер – протягом 12 років танцював на сцені Лондонського королівського балету, 8 із них – як прем’єр, а це звання дається солістам довічно. Не забував він при цьому про Національну оперу України, де завжди був бажаним гостем і танцював як запрошена зірка.
Відео дня
Після відходу з головної британської сцени, що відбувся у 2010 році, Путров поєднує діяльність продюсера та менеджера, працюючи над цікавими балетними проєктами. Одним із них став благодійний гала-концерт “Танець для України”, який він організував у 2022 році – після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Зараз Іван Путров працює над новим – українсько-британським проєктом, балетом Петера Людвіга Гертеля “Марна обережність”, ідея постановки вистави на сцені Національної опери України належить йому – прем’єра має відбутися наприкінці нинішнього театрального сезону.
Театральне дитинство
Іван Путров народився 8 березня 1980 року в Києві в сім’ї артистів балету Київського театру опери та балету імені Т.Г. Шевченка (нині – Національна опера України) Наталії Березіної та Олександра Путрова, котрий після закінчення кар’єри танцівника став відомим театральним фотографом. Вперше Іван вийшов на сцену у віці 10 років у балеті Михайла Скорульського “Лісова пісня”. Незважаючи на це, про театр Іван не мріяв: сцена, вважає він, має бути чаклунством і таємницею, а для нього вона стала справою повсякденною – він майже щодня проводив за лаштунками, приходячи до театру з батьками, і був упевнений, що в його ровесників так само. До Київського хореографічного училища Івана буквально за руку привела мама. І лише там під час навчання він зрозумів, що справді хоче танцювати.
Перемога у престижних конкурсах та Школа королівського балету
1996 року Путров став переможцем одразу двох конкурсів – Міжнародного конкурсу артистів балету імені Сержа Лифаря та “Приза Лозанни”, до якого додавалася стипендія на навчання у британській Школі королівського балету. Іван вирішив відмовитись від неї, взявши грошовий еквівалент премії, і директору школи Мерлу Парку довелося довго його вмовляти. У результаті вони досягли компромісу: Путров мав приїхати до Великобританії влітку, під час канікул, щоб подивитися на навчальний заклад, так би мовити, зсередини, і вже потім вирішити, як йому вчинити. Школа Івану сподобалася, але ще більше йому припав до душі Лондон – місто його зовсім зачарувало: він щодня ходив по музеях, виставкових залах і особливо театрах. Рішення про переїзд було прийнято, а його вчителями стали викладач класичних танців знаменитий петербурзький танцівник Герман Замуель, який за кілька років до цього переїхав до Англії зі США, і знаменита радянська балерина Суламіф Мессерер – у неї Путров брав уроки.
Артист балету…
У 1998 році, закінчивши Школу королівського балету, Путров був запрошений до трупи королівського балету, в якому з 2001 року і як прем’єр прослужив дванадцять років. Паралельно він був запрошеним солістом Національної опери України. Але, за словами Путрова, йому хотілося більшої різноманітності у творчості, ніж танцювати за “20 “Лускунчиків” поспіль”. До того ж він хотів бути не лише артистом балету, а й балетмейстером, продюсером, менеджером.
…і продюсер
Метою балетного проєкту Men in Motion (“Чоловіки в русі”), який Іван Путров створив у 2012 році, було відновлення історичної справедливості щодо чоловіків – артистів балету. У романтичний період розвитку цього виду мистецтва головними на сцені були балерини, що ж до чоловіків, то вони існували лише в ролі “технічної підтримки” – у буквальному значенні цього слова. Все змінилося на початку ХХ століття, коли такі визначні виконавці, як Рудольф Нуреєв та Серж Лифар, дали “право голосу” на балетній сцені і чоловікам, зробивши їх повноправними – а іноді й головними – учасниками вистав.
“І лише потім прийдуть перемоги”
Про своє особисте життя Іван не розповідає навіть в інтерв’ю, вважаючи, що артист повинен справляти враження на глядачів на сцені, а поза нею бути недоступним для глядачів та шанувальників, чого в епоху інтернету досягти дуже складно. А ось того, що його робота – не лише тріумф, а й важка праця, артист не приховує: “З одного боку балет – це диво, а з іншого – щоденні репетиції та тренування, адже тіло танцівника – інструмент, який треба тримати в тонусі”. Крім праці, необхідно дотримуватися суворої дисципліни, багато в чому себе обмежуючи, а від чогось зовсім відмовляючись, інакше не вийде весь час залишатися у формі. Також, за його словами, артисту балету необхідно виявляти рідкісну завзятість, працюючи над собою: буває, що на репетиції щось не виходить, але, за словами Івана, він не має права відступати, а має пробувати знову і знову – доти, доки все вийде так, як треба. “Не можна зупинятися на півдорозі – каже Путров в інтерв’ю – перешкоди створені для того, щоб їх долати, вони роблять артиста сильнішими. І лише потім прийдуть перемоги”. А життєвим та професійним девізом Путрова є цитата Конфуція: “Немає значення, скільки разів ти падав. Важливо, скільки разів ти піднімався і продовжував йти вперед”.
“Ми не могли сидіти склавши руки”
Через місяць після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, наприкінці березня 2022 року, Іван Путров і румунська балерина Аліна Кожокару, яка вчилася в Києві, організували благодійний гала-концерт “Танець для України”. Він пройшов на найбільшому майданчику Лондона – Колізеумі, що є домашньою сценою Англійських національних опер і балетів, і в ньому взяли участь двадцять зірок світового балету з України, Аргентини, Франції, Японії, Куби, Іспанії, США і навіть Росія.
Усі гроші, а йшлося про 130 тисяч доларів, виручені від квитків і як пожертвування (чек з великою сумою надіслав організаторам Михайло Баришніков), були направлені як гуманітарна допомога в Україну – організатори сподівалися, що можуть “врятувати життя” багатьох людей. Спілкуючись із пресою, Іван Путров тоді сказав: “У нас дуже багато близьких в Україні, тому ми не могли сидіти склавши руки і дивитись новини. Ми хотіли чимось допомогти. Мистецтво має голос, і він – наш”.
