Катерина Тишкевич – популярна акторка кіно й телебачення (“Ніщо не трапляється двічі”, “Хороший хлопець”, “Жіночий лікар”, “Безсмертник”). У шлюбі з відомим українським актором Валентином Томусяком.
Відео дня
В інтерв’ю OBOZ.UA артистка, яка кілька років тому публічно зізналася, що бореться з хронічною хворобою – важкими головними болями, поділилася позитивними новинами щодо свого здоров’я. Катерина Тишкевич також згадала страшний час, коли потрапила в реанімацію однієї з клінік, розповіла, до яких шокуючих нетрадиційних методів медицини вдавалася, борючись із хворобою. А ще відкрила завісу в особисте життя – розкрила секрет, на чому міцно тримається її шлюб із чоловіком.
– Катю, зараз ви знімаєтеся в кіно?
– Я не працюю поки, продовжую лікування, бо не перемогла хворобу до кінця. Але в мене дуже позитивна динаміка. Я поборола головні болі, не так давно зовсім перестала приймати ліки. Але лишаються питання неприємних відчуттів у голові, бо мала великий досвід прийому медикаментів – антидепресантів, протитривожних препаратів, тому організму треба прийти до тями. Поки уникаю роботи на знімальному майданчику. Проте озвучила нещодавно дружнім продакшенам, що готова виходити на майданчик, але не на головні ролі. Вже відчуваю в собі сили пробувати, дуже скучила за професією.
Останній мій проєкт був ще до початку повномасштабного вторгнення – понад три роки тривала пауза. Це була чотирисерійка “Пташка в клітці”, здається, так називалась. Паралельно я знімалася в Байрак у головній ролі у фільмі “3+3?”. До речі, буквально кілька місяців тому він вийшов, але не в нас – у Росії.
– А що, так можна було? Вона ж фактично підставила вас під удар.
– Я теж була дуже здивована, коли про це дізналася. Показ відбувся на Першому каналі. Написала Даші Трегубовій, яка теж грала в цій картині, бо аж серце прихопило від обурення. А Катя відписала, що на це можна подивитися і з іншого боку, мовляв, там прекрасно знають про нашу позицію, тому це їм треба хвилюватися, що дають ефір свідомих українців.
– Ви не зв‘язувалися з цього приводу з режисеркою? Був час, коли ви близько спілкувалися, ви знімалися в її картинах.
– Так, щоправда, я не знаю, чи можлива взагалі в когось дружба з Оксаною Байрак (усміхається). Але в роботі, треба сказати, мені з нею було комфортно. Я любила її як режисерку. Проте, як тільки гримнуло повномасштабне вторгнення, і вона почала вести пропагандистські етери в соцмережах, жахнулася. Мені почали писати підписники, які знали, що ми близько спілкуємося. Я публічно відповіла, що наші думки абсолютно протилежні, я не розділяю те, що робить Оксана Байрак. І попросила більше не асоціювати мене з цією людиною. Того ж дня вона мені зателефонувала з вимогою видалити допис. І навіть казала, що я маю перед нею перепросити. Може, я дійсно трохи грубо сказала, що вона, ймовірно, не при тямі, але мені не соромно за це. Повідомила їй, що ми розриваємо будь-які стосунки, заблокувала скрізь. З того часу ми не спілкуємося, хоча з її боку були намагання.
Перед великою війною я познайомила її з близькою подругою моєї мами, вони дуже здружилися. Після вторгнення Оксана більш ніж пів року переховувалася від війни в неї в Одесі. І ця подружка намагалася нас помирити. Телефонувала, мовляв, Оксана дала тобі квиток у професію. Ну, це неправда, тому що в мене були відомі роботи й до серіалу “Ніщо не трапляється двічі”. Так, справді, ця робота Байрак – дуже масштабний проєкт, вона відкрила яскраву палітру моїх акторських можливостей, картину подивилася величезна кількість глядачів. І я дякую їй за це. Але коли людина свідомо робить зло (а я вважаю, що ті її дописи в соцмережах були саме такими), мовчати не збираюся.
Я готова була воювати, щоб вона не продовжувала засмічувати мізки українцями дописами на тему “все не так однозначно”. Ба більше, звернулася до знайомих у СБУ з проханням звернути увагу на це. І там ніби-то навіть відкрили справу, принаймні така в мене була інформація. Однак згодом стало відомо, що Оксана спокійно виїхала до Росії. Мені не хочеться думати, що наші спецслужби, як то кажуть, дружать з такими кадрами. Я вирішила для себе, що, ймовірно, вона на той момент була не настільки важливою, були більш небезпечні фігури, якими треба було займатися.
– Коли ви працювали на знімальному майданчику, відчувалася її любов до “русского міра”?
– Знаєте, ніколи не приховувалося, що вона знімала проєкти, які йшли на дві країни – Росію та нашу. Але якихось таких розмов, що вона, наприклад, мріє переїхати туди, – такого не пам’ятаю. Так, були якісь жарти про те, що вона мріє вийти заміж за Путіна. Але це все здавалося таким безглуздям, я не думала, що це серйозно. Не відчувала в ній проросійських настроїв, от чесно. Вона завжди вважала себе українкою.
– Катю, повертаючись до вашої хвороби, прошу, розкажіть про методи, якими ви намагалися лікувати себе.
– Насправді боротися з хронічними головними болями мені дуже довгий час допомагала правильно підібрана схема лікарських препаратів, яких було багато, часом по 17 пігулок на день. Так, мали місце побічні дії, але симптоми знімало. Варто сказати, що в Україні – класні спеціалісти з неврології. Проте краще звертатися до вузькопрофільних, які займаються саме головним болем.
Я навіть створила безкоштовний чат підтримки людей, які страждають на хронічні головні болі. Там уже чотири тисячі учасників, які спілкуються між собою, підтримують одне одного. Це важливо. Бо ця хвороба дуже незвична: багатьом людям важко навіть уявити, що в тебе голова болить постійно. Такі хворі часто самотні у своїй біді. І коли зустрічають людей, які мають такі ж проблеми, здобувають віру, надію і підтримку. Я сподіваюся, що коли остаточно переможу хворобу, ще більше робитиму в цьому напрямі. Уявіть, коли в людини головні болі, їй дуже важко отримати навіть елементарне – лікарняний. Ну болить голова, з ким не буває? Тобі непросто пояснити, наскільки це серйозно.
– На знімальному майданчику ви мали проблеми через хворобу?
– Так, у мене ставалися дуже непрості історії через те, що дуже сильно боліло. Але, слава Богу, якось так відбувалося, що саме в той час працювала з дуже дружніми до мене знімальними групами. Відверто кажучи, тільки з такими й мала справу, бо довгий час нікому не розповідала про хворобу. Говорила, що перебуваю не в кращому стані. Але до повномасштабного вторгнення ситуація була контрольованою – мені допомагали медикаменти. Інша справа, що коли мені було потрібно грати роль, свідомо сходила з медикаментів, бо потрібно було привести себе у форму, схуднути. Головні болі поверталися, але вмовляла себе, що треба потерпіти, пожити в цьому пеклі якісь місяці, щоб відпрацювати проєкт. Попереджала колег, що можуть бути якісь емоційні зриви, тоді маю прийняти заспокійливе та відпочити. І на це йшли, слава Богу.
Якось знімалася влітку в телекартині, яка, щоправда, так і не вийшла, бо головну роль там зіграла російська акторка. Все це зрозуміло, хоча нашу роботу шкода – якісний вийшов серіал. Так от, літня зміна, сильна спека, і в мене почався нервовий зрив. Зупинили зйомку, вклали мене в акторській, привезли ліки. Подібна історія сталася в Туреччині, де знімали продовження “Ніщо не трапляється двічі”. Однак там усе було складніше, бо заспокійливе не подіяло. І нам дивом вдалося відшукати ефективні антидепресанти, які мені допомагають.
У чоловіка, який допомагав нам із локаціями, мама виявилася фармацевткою. Тому, знаєте, коли мені зараз пишуть у соцмережах: “Ой, а ви точно хворіли? Активно ж знімалися”, мені стає гірко, бо працювала, але багато чого доводилося приховувати.
– Знаю, що ви шукали спасіння не тільки в традиційній медицині.
– Дуже багато всього було. Їздила навіть до бабок – їх було чимало. Що там тільки зі мною не робили. Викачували яйцями, чорного півника на якусь фазу місяця різали, щоб “вигнати порчу”, яку навели, бо “занадто красива, багато знімалася, мала заздрісників”. Мені дуже шкода досі, що погодилася на таке. І з іконами під подушкою спала, і шматочки заговореної тканини приклеювала до білизни. Потім пішла далі – почала розбиратися, як працює карма, енергія і сила роду. Пробувала сеанси регресивної терапії, сенс якої – згадати попередні втілення та вирішити кармічні завдання. Довгий час займалася з терапевтом-регресологом. П’явки були, голкотерапія, навіть від відчаю наважилася на сеанс аяваска з шаманом (прийняття трав’яного відвару, що має галюциногенну дію і який виготовляють шамани індіанських племен задля глибинного пізнання себе, а також зцілення. – Ред.).
– Це відбувалося в Україні?
– У будинку під Києвом, шаман прилітав для церемонії з-за кордону. Чи не боялася? Дуже сильно, бо це небезпечно, крім того, заборонено законом. Але я в той час перебувала у страшенному відчаї – хапалася за кожну соломинку. Проте нікому не раджу цей метод, бо чула всілякі історії, наприклад, що людина після такого сеансу рік не могла розмовляти. Аяваска – це психотропний і наркотичний засіб, який запросто пробиває всі твої захисти психіки, а вона їх не просто так створила, правда ж? Голова боліти в мене не перестала, але, слава Богу, не нашкодила собі. Потім були псилоцибінові гриби, які теж, як відомо, допомагають полегшити хвороби, зокрема, симптоми важкої депресії. Однак у моєму випадку це все не допомагало.
– Наприкінці позаминулого року всю Україну облетіла новина, що ви потрапили в тяжкому стані із сепсисом до реанімації. Про це чи не першою написала на своїй сторінці у Facebook акторка Ольга Сумська.
– Оля неймовірно підтримала нашу родину тоді, ми їй вдячні. Люди нам дуже допомогли коштами, що дозволило швидко витягти мене з коми. Як це сталося? Я повернулася з Балі, де лікувалася за допомогою духовних практик понад сім місяців. Здавалося, справи йшли непогано, але головні болі дуже швидко повернулися. Було вирішено спробувати щось традиційне. І нам порадили лікарку в моїй рідній Одесі, яка працювала в державній клініці завідувачкою одного з відділень. Вона сказала, що краще лягти до них у лікарню, щоб призначені крапельниці з антидепресантом вводили під наглядом, бо можливі побічні реакції. Встановили катетер, а на третій день після процедур у мене піднялася температура, яка нічим не збивалася. На “швидкій” привезли у приватну клініку, де поставили діагноз “сепсис”. Виявилося, що мені через катетер занесли стафілокок.
Я не пам’ятаю, що зі мною відбувалося, коли перебувала в комі. Мене часто запитують про це. Хотілося б розказати, що мала якісь важливі розмови з Господом або зрозуміла нарешті, навіщо мені посилаються такі важкі випробування, але нічого цього не було. Потім мені рідні розповідали, що лікарі якийсь час не давали жодних прогнозів. Моїй мамі навіть уже радили обирати на похорон речі. Це був страшний час, моє тіло повністю відмовлялося функціонувати. Але медикам вдалося видерти мене з лап смерті.
Що далі з лікаркою, яка мене вела? Якби в мене на той час був ресурс боротися, я б це так не лишила. Це недбалість з їхнього боку. Але ще думала про таке: це державна установа, я бачила, що там лежать дівчата, які дуже потребують допомоги, але не мають стільки коштів, щоб звернутися в приватні клініки. Якщо закриють цю лікарню, куди йти цим пацієнткам? Але, знаєте, більше року вже минуло з того часу, а я досі розгрібаю наслідки – кожні два тижні терплю страшенно болючі уколи, які заживляють потворні шрами на руці. Зі мною працюють найкращі спеціалісти з рубців в Україні, але мої рани піддаються корекції дуже кволо. Знаєте, можливо, колись я ще повернуся до цієї справи, але не зараз.
– В одному зі своїх інтерв’ю ви відверто зізналися, що вважаєте однією з причин головних болів – навчання в університеті Карпенка-Карого, де, за вашими словами, ламали психіку.
– Я дійсно вважаю, що травматизація після театрального вишу в усіх нас була стовідсотково. Нас ламали через хребет. Це було суцільне приниження не те що акторської гідності – людської. Опора, самоцінність – це все було в мене до вступу, однак ущент знищилося під час навчання. Але нам постійно говорили, що тільки так гартуються справжні актори. Зараз я знаю, що це не так. А тоді ми терпіли, багато хто взагалі не пішов у професію, а хтось досі працює з психотерапевтами. Мені ще пощастило, бо під час навчання затвердили на зйомки в серіалі “Безсмертник”, на знімальному майданчику я швидко відростила крила. Але досі вважаю, що не граю в театрі через травми, яких мені завдали у виші. Сцена досі якоюсь мірою в мене асоціюється зі скутістю і страхом. Але бачу, як кайфує від театру мій чоловік. Відчуваю, що теж уже маю для цього натхнення. Слава Богу, шість років психотерапії не минули дарма (усміхається).
Зараз, коли чую, як той же Богдан Бенюк публічно захищає викладачів, яких звинувачують у неприпустимій поведінці, опускаються руки. Потім ми всі дізнаємося, що Андрію Білоусу, який є одним із фігурантів усіх цих справ, надають черговий науковий ступінь – таке враження, що з нас просто знущаються. Наочно демонструють, наскільки наші моральні принципи нікому не потрібні. Це жахливо, так не має бути! Але що я можу конкретно зробити, окрім як підтримувати інформаційно? Дуже вірю, це подіє.
– На початку повномасштабного вторгнення ви продали будинок під Києвом. Це якось пов’язано з вашим лікуванням?
– Так, у чоловіка не було роботи, в мене погіршився стан. Ми спочатку здали наше житло в оренду, а потім зрозуміли, що потрібно більше коштів, тому мусили виставити дім на продаж. Слава Богу, нам запропонувала жити у своїй квартирі наша подруга, яка з війною виїхала до Європи. Поки ми тут. Наразі наше матеріальне становище вирівнялося, ми трошки подивляємося в бік власного житла.
– Зі своїм чоловіком, актором Валентином Томусяком, ви вже разом понад 10 років.
– Знаєте, я досі не розумію, за що це все Валіку? Часто кажу, що це якась моя карма, яку йому чомусь доводиться разом зі мною проходити. А він каже, що його життя було би без мене дуже сумним. Зізнаюся відверто, наше кохання будувалося не на карколомній пристрасті – сексі, вогні, ревнощах. Стосунки будували на дружбі, підтримці одне одного, гарному гуморі.
– Кажуть, що такі союзи дуже міцні.
– Я згодна з цим. І з часом відчуваю, що стосунки стають усе глибшими й глибшими. Мабуть, ще п’ять років я не любила Валіка так сильно, як зараз. Мені дуже сильно пощастило з чоловіком. Наші взаємини – це приклад здорових, підтримуючих стосунків.
– Різниця у віці в 11 років відчутна?
– Ну, ви ж бачите, який вигляд має мій Валік! Яка різниця? Коли я була молодшою – була таким собі дияволятком з вогником, а він – суцільним спокоєм. А тепер я вже до його світла трошки підтягнулася, а він, завдяки моїй досі бурхливій енергії, не нудьгує. Інколи мені взагалі здається, що я в нашій парі старша. Коли треба якась важлива порада – Валік часто йде з цим до мене. І всім розповідає, що вмію гарно аналізувати ситуацію, розкладати все по поличках.
– Час від часу ви знімаєтеся разом. Як згадуєте історію, коли ви мали зіграти з партнером на зйомках інтимну пристрасть, але не могли це зробити, бо десь поряд перебував чоловік?
– Це було в “Ніщо не трапляється двічі”. І стало першою моєю відвертою сценою в кіно, тому не дуже комфортно почувалася. Валік уже відзнявся, чекав мене у вагончику. І я попросила його поїхати. Але взагалі ми абсолютно нормально ставимося до таких сцен – ми ж обидва актори. От зараз він знімається з Дашею Петрожицькою, там у них є і поцілунки, і секс. Я не ревную.
– Чи говорите ви про дітей?
– Постійно! Але, думаю, що прийшов час. Як тільки вирішу всі питання зі здоров’ям – ми повернемося до цієї теми. Ми давно хочемо дітей, але ставимося до цієї теми дуже відповідально. Знаю, що Валік буде прекрасним батьком. Я його внутрішньо вибирала як ідеального тата для своїх майбутніх дітей.
– Ви згадали про те, що на початку вторгнення чоловік не мав роботи. А як узагалі живуть актори, коли немає ролей?
– У мене давно немає роботи в акторстві, але не можу сказати, що не заробляю. Є Instagram, рекламні пропозиції. Валік зараз активно знімається. Влітку нас запросили вести акторські майстер-класи. Є ще якісь історії – повірте, нам є куди дівати творчу енергію. Якийсь час я думала про дублювання, але дуже швидко зрозуміла, що ця ніша дуже затребувана, туди важко встромитися. Хоча, думаю, якби поставила собі це за мету, то працювала б там. Зараз мені теж цікаве дублювання, але не як заробіток. Хотілося б підтримати своїм голосом якийсь надихаючо-духовний проєкт. Ми з чоловіком уже спробували дублювати Махабхарату – це велике священне писання індуїзму. Коли почали цікавитися цим, виявилося, що майже все, що пропонується з цього, – російською. Мріємо виправити ситуацію.
– Час від часу бачу вас на прем‘єрах українських стрічок. Що найбільше сподобалося з того, що вийшло в прокат останнім часом?
– Я от сходила на “МУР. Ти [Романтика] в кіно” – це дуже круто! Як тільки з’явилися квитки на офлайн цієї вистави, купила собі з чоловіком, брату Валіка з дружиною, а також запросила лікарку з її чоловіком. Подарувала їй білети на день народження. “Дві сестри” з Ірмою Вітовською, Олександром Рудинським та іншими нашими акторами – теж сподобалося. “БожеВільні” – це просто неймовірно, на мій погляд.
– Готуючись до інтерв’ю, відмітила, що якісь роки тому, ви давали інтерв’ю російською, зараз у вас – прекрасна українська. В побутовому житті якою мовою спілкуєтеся?
– Думаєте, якби я розмовляла у звичайному житті російською, то могла би зараз із вами так вільно говорити українською? Звісно, ні. До української мови я прийшла в лютому 2022 року. По-перше, хотілося максимально сепаруватися від усього, що пов’язано з країною-агресором. По-друге, розуміла, що публічні люди мають активно трендувати українську. Мої батьки-одесити дуже мене підтримали – почали зі мною спілкуватися українською. Багато друзів – так само. Навіть дякують, що тренуються в наших розмовах. Часом кажуть: “У тебе вже так гарно виходить”. Майже ніхто не пам’ятає, як це було кострубато з самого початку.
Читайте також на OBOZ.UA інтерв’ю з акторкою Оленою Кравець – про складні стосунки з соцмережами, повернення в “Квартал 95” та чарівну фразу від страхів.
Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!
